Сайт euro-maidan.info переводить свою головну сторінку з новинного формату на переважно аналітичний. Публікуємо інтерв’ю Олександра Бондаря, взяте у нього Олександром Карпенком для газети «Сільські вісті» (колишній рупор Соціалістичної Партії України, який після політичної смерті цієї партії перейшов на патріотичні позиції, відмовившись від соціалістичної риторики). В інтерв’ю ідеться переважно про перспективи приватизації та імітацію реформ у виконанні нинішньої влади.
Олександр Бондар: Не бачу, щоб президент і прем’єр хотіли увійти в історію
Новий уряд робить перші кроки. Наскільки він професійний, чи здатен подолати економічну кризу і вивести країну на шлях реформ? Про це розмова з відомим політиком, колишнім головою Фонду держмайна Олександром БОНДАРЕМ.
— Олександре Миколайовичу, що можна сказати про спроможність нового уряду до позитивних змін, судячи з його складу?
— Виходячи з того, що попередній уряд, який очолював Яценюк, за дев’ять місяців жодної реформи не здійснив, мене бере сумнів, що ця команда щось зможе зробити. Я в політиці понад 20 років, працював у сфері економіки, займався приватизаційними процесами, проте майже нічого не знаю про нових призначенців як про фахівців, це невідомі люди в експертному середовищі, з нульовим авторитетом у ньому. Тобто — коти в мішку, дії яких дуже важко передбачити. Я не вірю в те, що іноземці в наших умовах працюватимуть ефективніше, навіть якщо вони суперталановиті й налаштовані на проведення реформ. Для того, щоб їх утілити в нашій країні, треба досконально знати бюрократичний апарат та управлінські механізми, інакше всі їхні новації буксуватимуть на різних рівнях. Ми незабаром дізнаємося, хто стоїть за цими призначенцями, бо, я впевнений, без участі олігархів жоден уряд в Україні не формується. І те, що заявляють деякі міністри, мене дуже тривожить...
— Що ж саме вас найбільше непокоїть?
— Це — чергове затягування пасків найбіднішим верствам населення, які платять легальні податки. Чого варта тільки пропозиція, яка, до речі, виношувалася ще урядом Азарова, про запровадження поголовного декларування доходів для того, аби визначити, чи відповідають вони видаткам. Пенсіонери теж будуть подавати декларації. Можете уявити кількість фіскалів, зайнятих у цьому безглуздому процесі, черги до податкових органів? Хіба це відповідає потребі зменшення державного апарату і обмеження його втручання в діяльність бізнесу і життя окремих громадян? Замість того, щоб перевіряти посадовців, які тримають свої статки за кордоном, держава рахуватиме копійки в кишенях пересічних українців. Якщо подивитися декларації наших новопризначених міністрів, то їх треба відразу викликати в податкову службу і з’ясовувати, звідки в них машини, квартири, дачі при тих заробітках, які вони декларують. Загальне декларування доходів населення — доволі цинічна спроба наповнити бюджет при масовому збіднінні, заморожуванні пенсій і зарплат, галопуючій інфляції, банкрутстві банків. Мільйони вкладників утрачають свої заощадження, які вони збирали роками. Підривається довіра до банківської системи. Ось величезна проблема, але керівництво держави не вживає ніяких заходів, щоб її розв’язати. Те, що робить і збирається розробити нинішня влада, я не можу назвати інакше, як соціальний геноцид. Мене дивує те, що люди, права яких брутально порушуються, досі не протестують.
— З нового року набуває чинності пакет антикорупційних законів. Чи вірите, що ця справа зрушиться?..
— Будь-яка країна, яка декларує боротьбу з корупцією, починає з правоохоронних органів, котрі за своїм призначенням повинні викорінювати це зло. Але як вони можуть це робити, коли самі повністю прогнили і корумповані. В нас стільки було скандалів, пов’язаних із прокурорами і суддями, проте жоден не закінчився якоюсь судовою справою чи покаранням. На Заході такого в принципі бути не може. Якщо в пресі оприлюднено звинувачення на адресу чиновника, то його, як мінімум, відсторонюють од посади, а потім порушують кримінальну справу, котру обов’язково доводять до суду. У нас же Генпрокуратура, СБУ, МВС наче глухі. А тому тільки тоді, коли стануть чесними прокурори, працівники внутрішніх справ, судді, можна буде говорити про ефективну боротьбу з хабарництвом. Чиновник має постійно боятися, що його покарають. У нас же ніхто нічого не боїться: урядовці знають, що їх прикриє фракція, яка їх «просунула», а чиновники, прокурори чи судді в разі порушення справи проти них готові відкупитися. Новий міністр охорони здоров’я Квіташвілі заявив, що провокуватиме хабарі у медичній сфері й таким чином боротиметься з корупцією. Але це ж функція правоохоронних органів. Боюся, що першими під час цієї кампанії постраждають бідні лікарі за цукерки, а також сільські голови, чиновники районного масштабу, і саме за рахунок карних справ проти них поліпшуватиметься антикорупційна статистика.
— Мабуть, з корупцією мають боротися люди, не пов’язані з колишньою системою, проте про Президента і Прем’єра цього не скажеш...
— У нас великий бізнес не може бути чесним апріорі, а політики не можуть бути ягнятами, тому що для того, аби займати якесь місце в політиці, треба робити такі речі, які в нормальному суспільстві не дозволені. Але світова практика знає багато прикладів, коли навіть люди з доволі нечистим минулим рішуче проводили реформи. Просто треба захотіти увійти в історію. Уявляєте, яким буде ставлення людей до Президента, коли він здолає корупцію в Україні? Я гадаю, що це така потужна життєва мотивація, яка може переважити мільярди доларів чи перемогу в наступній виборчій кампанії. Я та й, мабуть, усі наші громадяни саме цього й чекали і від Президента, і Прем’єра. Але поки що не бачу їхнього бажання увійти в історію. Треба все покласти на олтар боротьби за європейську Україну, як це у своїй країні зробив Саакашвілі. Він нажив багато ворогів, але в історію увійде як вольовий політик, котрий зробив практично неможливе — поборов корупцію в Грузії.
— В якому нині стані рідна для вас сфера приватизації держмайна? Відбулися там якісь позитивні процеси чи все залишилося по-старому?
— За дев’ять місяців не було жодного відкритого, прозорого конкурсу, законодавство не змінено таким чином, щоб приватизація перетворилася на цивілізований процес, привабливий для інвесторів. Уряд додумався до того, що виставив чотири об’єкти на продаж перед самим Новим роком. Це мені дуже нагадує практику Януковича—Азарова, які продавали «Укртелеком» на різдвяні канікули. Тобто нинішні діють, наче під копірку і думають, що цього ніхто не помітить. У мене є інформація, що торги щодо цих чотирьох об’єктів теж перенесли на січень — період, коли ніхто із західних інвесторів в принципі не може брати участь у цьому процесі. Замість того, щоб на драконівських умовах брати кредити від МВФ, набагато доцільніше було б з економічної точки зору виставити декілька об’єктів на відкритий конкурс, як це було з повторним продажем «Криворіжсталі», і залучити кілька мільярдів доларів у бюджет. Цю валюту обміняли б на гривню, й одразу піднявся б її курс. Багато нагальних проблем було б розв’язано. Натомість чуємо лише порожні заяви, що буде проводитися наймасштабніша і найпрозоріша приватизація. Я, будучи депутатом, вносив законопроекти стосовно того, щоб заборонити Фонду встановлювати кваліфікаційні вимоги, тобто визначати покупця наперед. Поки чинна ця норма, жоден інвестор не повірить, що наш уряд хоче проводити прозору приватизацію. Повірте мені, той, хто подасть завтра заявку на участь, одразу буде усунутий від конкурсу, бо не відповідатиме вимогам Фонду держмайна. А тому ні регресу, ні прогресу у цій сфері не спостерігалося. Повний застій.
— Кабмін хоче роздержавити 1200 об’єктів, раніше заборонених до продажу. Чи виправдано це?
— Пропозиція абсурдна з точки зору здорового глузду, про що я говорив. Якщо ми досі не довели, що можемо відкрито й прозоро продавати, і не залучили за цей час жодного інвестора, не накрутили високі ціни на об’єкти, про які мова, то нема сенсу щось розблоковувати. Що, кому, за скільки влада збирається продавати? У тому списку є такі об’єкти, з яких Верховна Рада ніколи не зніме мораторій на продаж, бо це стане політичною загибеллю депутатів, наприклад, «Укрспирт», «Укрзалізниця», лісове господарство... Коли я чую подібні заяви, в мене дах зносить, од цієї маніловщини, адже нічого не підготовлено, ніхто не знає, яка ситуація на тих об’єктах...
— А чи можна взагалі продавати «Укрзалізницю»?
— Теоретично можна, але до цього треба дуже добре підготуватися, причому кваліфікованим людям, а не дилетантам. Реорганізацію залізничного транспорту можна провести на зразок автомобільного. Дороги у нас державні, а автомобільні перевізники приватні, вони мають свої машини, маршрути і перевозять людей та вантажі, конкуруючи між собою. Залізничні колії повинні бути теж державними, але перевізники, вагони, маршрути можуть бути приватними, щоб конкурувати з повністю збанкрутілою застарілою залізницею, яка не оновлюється з радянських часів. Але ж можуть продати колію і решту в одні руки, й там пануватиме приватний монополіст, який диктуватиме ціни і зароблятиме на цьому шалені гроші, так як це сьогодні може статися з повітряним транспортом, де монопольне становище займає МАУ Коломойського. «Укрзалізниця» не підготовлена до приватизації: колії, парк не виведені в окремі структури. Але це питання активно лобіюється покупцем — одним із олігархів.
— Кажуть, є межа, через яку не можна переступати в ході приватизації, щоб зберегти безпеку держави. Ми її ще не переступили?
— Ще ні, але якщо продамо оті 1200 об’єктів, то переступимо. Я не аналізуватиму той список, бо він ще не один раз змінюватиметься. Але урядовці думають, що чим більше об’єктів виведуть із держвласності, тим більше наповниться держбюджет. Ні, буде навпаки. Ринок живе за своїми законами: чим більше йому пропонуєш, тим нижча ціна. Тому треба продавати об’єкти не поспіхом, не оптом, а партіями, весь час підвищуючи попит, а для цього знадобляться роки. Якщо ж дев’ять місяців Кабмін, грубо кажучи, колупався в носі, а зараз вирішив усе продати, то це вже буде не приватизація, а роздача конкретним олігархам, які, вочевидь, це «заслужили» під час останніх передвиборних кампаній.
— Але ж, мабуть, є об’єкти, які дають державі немалі гроші. Чи можна ними надалі ефективно управляти?
— В наших умовах, коли корупція пронизала всі сфери життя, держава не може бути ефективним власником. Але й приватна власність за цих обставин не краща. Єдине, чим вона переважає державну, це тим, що у себе нібито не вкрадеш. Але бізнесмени крадуть у держави, виводять гроші за кордон, в офшори, ухиляються від податків. Те саме відбувається на державних підприємствах, які олігархи контролюють роками і висмоктують із них усі фінансові потоки. Ви подивіться, в якому становищі перебувають «Укрзалізниця», «Енергоатом», «Нафтогаз»... Це державні монополісти, які повинні бути суперприбутковими, а вони всі збиткові, тому що з них цілеспрямовано висмоктували ресурси всі, хто ними керував. Щоб власність державна і приватна були ефективні, слід змінити правила гри в бізнесі. Передусім треба поставити всіх у рівні умови. У нас середній і дрібний бізнес зареєстровані в Україні, а великий — в офшорах. Можете уявити, які прибутки останній має за рахунок двох компонентів: монопольного становища і реєстрації в офшорах?
— Чи довго протримається, на Вашу думку, цей уряд?
— У ситуації, в якій опинилася Україна, уряд у принципі довго протриматися не може. Або він буде проводити реформи і, ставши непопулярним, піде у відставку, або ж нічого не робитиме, щоб утриматись. Я гадаю, що буде другий варіант: реформи імітуватимуться. Хоча цей Кабінет міністрів мав би за півроку зробити свою справу і піти. Проте, схоже, Яценюк хоче бути ще раз прем’єром або й президентом, хоча ще в лютому заявляв, що виконує роль камікадзе. Це якийсь безсмертний камікадзе. Уряд треба було сформувати з людей, які хочуть робити не власну політичну кар’єру, а щось для країни. Поки цього не буде, на справжні реформи годі розраховувати.
Джерело: Сільські Вісті (П’ятниця, 12 грудня 2014 року № 140 (19187) )
- Щоб додати коментар, увійдіть