Юрій Васильченко
Відстрочка набрання чинності глибокої та всеосяжної зони вільної торгівлі з ЄС до 31 грудня 2015 року збурила не лише українське суспільство і політикум, але стала темою обговорень в самому Євросоюзі. Навряд чи для когось є секретом, що відстрочки добивалася Росія. Аби красиво вийти із ситуації, європейці продовжили безмитний режим для наших товарів, що насправді в економічному плані не гірше, ніж ЗВТ. Але в політичному — це відкладений ризик. І однозначне підігравання Путіну.
У самому ЄС тривають дискусії щодо відстрочки асоціації. Причому ці дискусії розгортаються між пронімецькими та проамериканськими політиками. Так, доповідач по Україні в Європарламенті, поляк Яцек Саріуш-Вольсьский заявив, що відтермінування виконання угоди про асоціацію в частині зони вільної торгівлі сприйматиметься Росією як прояв слабкості. На думку Саріуш-Вольського, країни ЄС повинні підтримати Україну зброєю, щоб вона могла захистити свій суверенітет та незалежність. «Україна стоїть перед подвійним викликом — необхідно проводити реформи, а також захищати власні кордони від російської агресії. Вона повинна відчути нашу підтримку», — наголосив польський політик. В унісон з ним зробила заяву президент партії зелених у Європейському парламенті Ребекка Хармс. «Ми не можемо допустити, щоб Путін отримав те, що він хоче. Європейці займаються самообманом», — заявила вона. На думку Хармс, потрібно бути наївним, щоб радіти з того, що 16 вересня відбулась синхронна ратифікація угоди про асоціацію. «Ми не можемо продовжувати слухати українських олігархів, треба почути інших людей, щоб зрозуміти, що потрібно Україні», — заявила політик.
У свою чергу орієнтований на Берлін Єврокомісар з питань розширення ЄС та європейської політики сусідства Штефан Фюле зробив іншу заяву: після відстрочки асоціації він очікує врегулювання ситуації на сході України. Яким чином пов'язані ці речі Фюле не уточнив. Проте зауважив, що відкласти вступ в дію угоди просив Київ. А це означає, що Президент України нині орієнтується на Берлін. Який, у свою чергу, робить усе, аби умиротворити Путіна та не доводити до посилення санкцій проти Росії.
У той же час така орієнтація Києва загрожує нашим партнерським зв'язкам з Вашингтоном та проамериканськими країнами ЄС. А саме вони, а не Берлін з Парижем, були і залишаються нашими адвокатами і справжніми партнерами. Якби не вони, то введення санкцій загальмувалося б на рівні заборон в'їзду в країни ЄС кримських зрадників Аксьонова, Константинова та їм подібних. Нині ж Україна ставить цих партнерів у складну ситуацію: як вони можуть підтримувати Київ, якщо українська влада відштовхує руку допомоги.
До того ж варто зауважити, що зараз в ЄС складається не надто вдала для України політична кон'юнктура. Замість Фюле комісаром з розширення буде словак Марош Шефчович, який так само як і чех Фюле закінчував Московський інститут міжнародних відносин, що вже викликає питання щодо політичної орієнтації, та входить до партії «Курс — соціальна демократія», лідером якої є прем'єр Словаччини Роберт Фіцо, відомий противник посилення санкцій проти Росії.
Інший негативний кон'юнктурний момент — куратором України в Єврокомісії став австрієць Йоганнес Хан. Також безпосередньо України стосуватиметься сфера діяльності іспанського комісара з питань енергетики Мігеля Аріаса Каньєте і грека Димитріса Аврамопулоса. Він займатиметься візовим діалогом з нашою країною. Позиція Мадрида та Афін щодо української кризи, як відомо, є неоднозначною для нас.
І, останнє. Вчора Генсек НАТО Андерс Фоґ Расмуссен заявив, що Альянс не повинен приймати новий заморожений конфлікт на сході Європи. «Ми повинні зробити все, щоб знайти мирне вирішення цього конфлікту. Але я думаю, що в інтересах Росії встановити новий заморожений конфлікт», — сказав він. По суті, прийняті вчора закони про особливий статус окремих районів Донбасу та амністію сепаратистів — це згода Києва діяти за сценарієм Москви, яка досягла свого. Вона нав'язала Україні язву на сході, яку можна або видалити хірургічним шляхом, як того хоче переважна більшість українців, або «лікувати» за рецептами, які пишуться у Кремлі і підтримуються політичним «консиліумом» у Берліні.
Джерело: Ділова столиця