Політика Яценюка руйнує економіку України

Російський політик, голова партії «Демократичний вибір» Володимир Мілов опублікував аналітичну записку, в якій на простих міркуваннях показує, що урядова політика українського прем’єр-міністра Яценюка спрямована на витискання коштів з рядових громадян та малого бізнесу і веде Україну до економічної катастрофи. Не дефолту держави, а саме економічної катастрофи всієї країни.

Автор обговорює податкову реформу, енергетику та авіаперевезення. Основну увагу приділено вітчизняному газовидобутку.

В умовах, коли вітчизняні аналітики практично всі бояться називати речі своїми іменами, прямі формулювання набувають великої ваги. Публікуємо переклад статті Мілова:

Володимир Мілов

Україна: все пішло не так

Мене, як людину, зацікавлену в успіху українських економічних реформ, вкрай розчаровує те, що зараз робить кабінет Яценюка. Взятий українським урядом курс може призвести до вельми згубних наслідків.

Насамперед, ідеться про українську податкову реформу, за підсумками якої настане істотне зростання податкового навантаження на малих і середніх підприємців. Хоча загальна кількість податків скорочується (про що любить говорити Яценюк), податкове навантаження в цілому зросте (про що Яценюк говорити не любить), особливо для малих підприємців, яких по повній обкладуть новим податком на майно, як мінімум. Почитати про українську податкову реформу можна тут, тут або тут.

Чи треба казати, що подібні дії — вкрай важкий удар по майбутньому економічному розвитку країни? Тим більше, по тому сегменту, який у змозі багато в чому витягнути українську економіку через свою більшу гнучкість та ефективність і відсутність необхідності в держсубсидіях. Зрозуміло, для чого це робиться: український уряд зараз всіма силами намагається уникнути дефолту і ганяється за дешевими стабілізаційними кредитами МВФ (такій країні і на таких вигідних умовах крім МВФ грошей більше ніхто не дасть), намагаючись витрусити податки з усіх, кого можна. Але МВФ — ще та шаражка, яку хвилює тільки бюджетна стабільність, і яка нічого не тямить в розвитку. Вони і Росію в 90-і змушували збільшувати податкове навантаження на бізнес, що, м’яко кажучи, не сприяло швидкому відновленню економіки — слава богу, податки тоді мало хто платив. (З приходом уряду Касьянова було знайдено компроміс: податкове навантаження суттєво знизили, а бізнес в обмін на це почав податки платити).

Податкове навантаження в Україні й так захмарне. А що стосується дефолту, то я б дивився на цю перспективу холоднокровно. Від дефолтів не вмирають — перевірено російським досвідом — а от від підвищення податків можна й померти, бізнес буде масово згортатися. В України фінансова репутація нижче плінтуса, втрачати в цьому плані нічого, а українські зобов’язання останнім часом, коли ймовірність державного дефолту різко підвищилася, скуповували професійні стерв’ятники — специ-шантажисти зі скупки зобов’язань переддефолтних країн, яких не шкода, якщо вони гроші втратять. Шкода повинно бути українських підприємців, які створюють робочі місця і додану вартість, а в результаті наміченого кабінетом Яценюка підвищення податків просто загнуться.

МВФ я б на місці Яценюка просто послав на три букви, йому замість цього відомства варто звернутися за фінансовою допомогою безпосередньо до західних країн. МВФ угробив вже не одну економіку, я взагалі не розумію, на якій підставі експерти цієї структури вважають себе великими спецами в тому, як потрібно виводити країни з кризи.

А малому бізнесу податки потрібно не просто не підвищувати, а взагалі скасувати — нехай створюють робочі місця і додану вартість, нехай росте самозайнятість населення, в нинішній ситуації, коли великий бізнес обвалився, а багато великих підприємств стали неконкурентоспроможними, треба ставку в розвитку робити на дрібне підприємництво. Ну невже ж незрозуміло це, а?

Інший бік тієї ж медалі — зміцнення великих монополій і витіснення з ринку їхніх дрібних приватних конкурентів. Це відбувається в газовому секторі і на ринку авіаперевезень. І це повний ідіотизм: наприклад, в газовій галузі України могла б істотно наростити власний газовидобуток (до 25-30 млрд кубометрів газу на рік, або до 2/3 власного видобутку). Україна — п’ята в Європі країна за запасами газу навіть без кримського шельфу (скажімо, у Великобританії або Нідерландах запасів менше, але відпрацьовують вони їх краще і добувають більше), і тут багато дрібних родовищ, які потрібно швидко віддати дрібним ризик-тейкерам в концесію, щоб вони швидше їх розробляли (можна також взагалі звільнити їх від роялті, якщо швидко забезпечать зростання видобутку — нехай платять тільки звичайні податки і податок на прибуток).

Але замість цього кабінет Яценюка підвищує дрібним виробникам газу податки і фактично видавлює їх з ринку. Ну маячня просто. І це при тому, що в Україні в газовій галузі повний совок — багато років 95% газу добувала державна монополія, 100% донька Нафтогазу «Укргазвидобування», яка ось вже багато років не може наростити видобуток. Тільки минулого року незалежним виробникам газу вдалося довести свою частку видобутку до 15%. Це просто якийсь фантастичний совок, гірше навіть ніж у Росії, де незалежні виробники хоча б 20% газу видобувають вже (до речі, вони за останні 15 років сильно наростили видобуток, а Газпром знизив, що ще раз підтверджує: хочете зростання видобутку газу — дробіть монополії і робіть ставку на дрібних виробників). Причому в Україні цей видобуток дуже розподілений по різних регіонах — Харків, Полтава, Львів і т. д., родовища невеликі, тобто там немає ніяких природних причин тримати це все під централізованим контролем. Все це господарство треба терміново продавати приватним інвесторам, державі взагалі вийти зі сфери газовидобутку, спростити порядок отримання розвідувальних ліцензій і конвертації комерційного відкриття в права на розробку. Скасувати роялті на газ, якщо Україна хоче газової незалежності. Нафтогазу залишити тільки трубу, і допустити всіх незалежних виробників до кінцевого споживача. Створити відкритий і конкурентний ринок, збити ціни.

Замість цього український уряд чинить прямо навпаки — гнобить дрібних заради зміцнення монополії Нафтогазу. Я так розумію, тут не обійшлося без впливу фону, створеного МВФ, який вимагає стабілізувати фінанси Нафтогазу, оскільки ця компанія є великим одержувачем держсубсидій. Але в ситуації з малими газодобувними компаніями навіть і МВФ вважає, що роялті при газовидобутку треба знижувати, всупереч діям українського уряду. І взагалі, щоб стабілізувати фінанси, ви краще активи продайте й приватних гравців на ринок пустіть, тоді вам і субсидій ніяких не знадобиться — а то намагаються цю громіздку радянську сову натягнути на абажур.

Їй-богу, це так просто все, що просто на думку не спадає, як можна чинити так, як чинить уряд Яценюка. Я так розумію, у Нафтогазу тепер молодий і грамотний керівник, але монополія така річ, засмоктує й перемелює яких завгодно молодих і грамотних — виникає спокуса «побудувати найкращий у світі Нафтогаз», тоді як в реальності такі думки треба гнати геть як чуму, Нафтогаз не треба будувати, його потрібно якомога швидше ліквідувати, відкривши дорогу приватним компаніям і конкурентному ринку. Замість цього нове керівництво Нафтогазу хоче вивести свою видобувну доньку на IPO, тобто законсервувати його централізовану структуру, тоді як правильно було б розділити видобувні підприємства по областях (харківський видобуток окремо, полтавський окремо і т. д.) і продати окремо приватним інвесторам (різним!). Але по суті взято курс на збереження і зміцнення монополії.

Про зміцнення монополії на авіаперевезення — з тієї ж серії. Навпаки, розвиток конкуренції допоміг би знизити тарифи, зміцнити економічні зв’язки України з тією ж Європою. Але ні, знову допомагаємо монополіям.

Словом, я мовчки дивився на це все, але тепер контури політики уряду Яценюка зрозумілі, і вони не вселяють оптимізму. Україна семимильними кроками рухається в бік чергового провалу демократичного проекту, на жаль.

Українці, напоумте свій уряд, поки не пізно!

P. S. Для українців, які будуть читати цей текст і питати «хто це» — я в 2002 році в уряді Касьянова був автором концепції демонополізації Газпрому і створення в Росії конкурентного ринку газу, яку Путін заборонив, ухваливши зберегти централізований Газпром as it is. Після 2002 року я — активний публічний критик Путіна і його курсу на централізацію і монополізацію в політиці та економіці. З Яценюком доводилося в минулі роки перетинатися, я завжди нормально до нього ставився (так само як і до проєвропейського демократичного вектору України), вкрай здивований і шокований, що його понесло в монополізм та податкове задушення малого підприємництва.

Оригінал (рос.)

Блог автора в Живому Журналі

Блог автора на «Ехо Москви» (свіжіші записи)

Українська